Гараж пана Якобса - Страница 87

В зв’язку з справою гаража «Зюд-вест» цікавий його останній запис, датований десятим лютого.

«На минулому тижні почався процес над двадцятьма п’ятьма членами банди Якобса, заарештованими народною поліцією. Серед них Якобс, доктор Шерц і ще один, Літт, який виготовляв у них фальшиві гроші. На підставі знайденого списка членів банди на лаву підсудних сіло також чимало поважних осіб з східної зони, які обвинувачуються в сприянні спекуляціям, грабункам, саботажу. Серед свідків державного обвинувачення Рут Зіррінгауз, дочка мого друга Георга, і юнак Шенцлін, який відвідав мене тієї пам’ятної п’ятниці. Він теж у дечому замішаний, але з нього зняли обвинувачення, тому що його примусили до участі в злочинах тільки погрозами, а крім того, це ж саме завдяки йому була ліквідована широко розгалужена злочинна організація. Він, напевне, був першим, на кому Шерцове мистецтво спокуси зазнало поразки. Розгляд справи провадиться публічно; я щодня буваю там. Наскільки Георг був замішаний у тій справі, все ще не вияснено. Рут виступала кілька разів, намагаючись реабілітувати батька. Доведено, що три роки тому в час заснування гаража він вклав у підприємство свої гроші, а згодом регулярно одержував великі суми, які Рут Зіррінгауз називає „процентами“. На мою думку, Шерц весь час, від початку до кінця, обдурював Георга, хоч те, що він був у списку організації та його самогубство, свідчать про інше.

Та ще той вечір у четвер. У мене склалося враження, ніби він навмисне намагався роздратувати мене. Він, очевидно, дивився тоді на мене не як на друга, а як на керівника можливої операції проти гаража „Зюд-вест“. Я навіть припускаю, що в горілці, якою він мене так настирливо частував на прощання, був якийсь алкалоїд, що шкідливо вплинув на моє здоров’я. Я не пригадую, щоб коли-небудь ще пив таку гірку настойку. Це можна назвати холодною війною, провадженою психологічними та хімічними засобами. Але все це припущення.

Винесення вироку при такому великому обсязі матеріалу можна чекати не раніше як через три-чотири тижні. Ще й досі невідомо, хто вбив Ірінгса, але взагалі сказано вже так багато, що вистачить принаймні на двісті років тюрми. Між іншим, найбільш несприятливе враження справляє не Якобс, який говорить дуже мало, а Шерц. Він тримається нахабно, говорить огидні, цинічні речі, і доводиться раз у раз робити йому зауваження. Спочатку він заперечував компетенцію суду східної зони судити його, мешканця Західного Берліна; згодом він, здається, знайшов задоволення в цьому процесі і виголошує тепер довгі промови, звертаючись до представників преси. Він захищає себе сам і принципово заперечує всі злочини, в яких його обвинувачують. Що він сподівається цим виграти? його співучасник Літт повністю у всьому зізнався і тим надзвичайно погіршив становище Шерца, але це, здається, не справило на нього особливого враження. Недавно, побачивши мене в залі, він кивнув мені. Це цікава людина, більшого пронози я в своєму житті не зустрічав. Це тип інтелектуального злочинця, і мене дивує, що його вдалося зловити. Подібні люди звичайно вислизають з рук. Вчора як свідок виступив комісар Вольф. Я не зовсім зрозумів, про що йшла мова: певно, слухав не дуже уважно. Було названо ім’я Вюрцбургера. Після закінчення Вольф підійшов до мене. Він був дуже задоволений і сказав, що тепер увесь набрід виведено на чисту воду. Він, як завжди, висловлюється грубувато, але влучно. Мені подобається його щира, відверта вдача. Він сказав мені, що народній поліції, безумовно, потрібні фахівці з дактилоскопії, і запропонував влаштувати мене там. Не знаю ще, чи зроблю я такий крок. Може, й так, бо без роботи я не можу жити. До речі, Вольф запросив мене до себе на неділю. Треба буде щось купити для його дружини… Може, букет квітів… А чи бувають квіти в цю пору?.. Та й діти ж у нього є…»

Від автора

Дія мого роману «Гараж „Зюд-вест“» (в українському перекладі «Гараж пана Якобса») відбувається в перші роки після створення Німецької Демократичної Республіки — в той час, коли на руїнах, що лишилися після гітлерівців, починалось будівництво мирної німецької держави. Наші успіхи скоро збудили заздрість західнонімецьких монополістів, і мілітаристи Бонна й Вашінгтона відповіли на боротьбу за мир і возз’єднання загостренням «холодної війни». Розколотий надвоє Берлін став фокусом суперечностей між Сходом і Заходом. З 1948 року в цьому місті дві влади, дві валюти, дві поліції. В той час як народна поліція демократичного Берліна захищає життя мирних громадян і суспільну власність у державі робітників і селян, поліція західних секторів підтримує більш ніж вісімдесят нелегальних організацій і потурає спекулянтам.

Ця безпрецедентна в історії людства ситуація навела мене на думку зробити стару німецьку столицю ареною дії мого роману. Мене завжди приваблювало літературне відображення вузлових пунктів сучасної історії. У моєму документальному романі «Операція „Сандерсторм“», що кілька років тому вийшов в українському перекладі, мова йде про політичну орієнтацію Польщі наприкінці другої світової війни; темою книжок «Сон капітана Лоя» і «Піратська хроніка» є американський повітряний шпіонаж — один з істотних факторів «холодної війни», а в «Зеленому страховищі» я відобразив напад «Юнайтед Фрут Компані» на Гватемалу в 1954 році.

Берлін і нині лишається розколотим. Але відкритого кордону з 13 серпня 1961 року не існує. Вірні сини німецького робітничого класу звели навколо «плацдарму західного світу» міцний мур, об який розбивається лють наших ворогів. І хоч Західний Берлін ще й тепер лишається вогнищем шпіонажу, саботажу та інших злочинів проти країн соціалістичного світу, але найгіршим неподобствам уже скоро рік як покладено кінець. Тому сюжет мого роману в певному розумінні належить історії. І все-таки я сподіваюсь, що книжка моя знайде друзів в Українській РСР, бо вона розповідає про ту сторінку історії Берліна, яку треба знати, щоб розуміти сьогоднішні події.