Гараж пана Якобса - Страница 83

Тому скоро «нью-йоркер» зупинився вдруге. Якобс завів машину в глиб лісосмуги, так що з дороги її не було видно. Вийшовши з машини, він помахав руками й потупцював на місці, щоб зігрітись, бо, незважаючи на тепло від мотора, трохи змерз. Сонце ледь просвічувалось, воно було схоже на погано відполірований металевий диск, і від його кволого світла предмети майже не відкидали тіні. Був тьмяний холодний день пізньої осені. З недалекого лиману вітер доносив запах моря.

Якобс зламав соснову гілку і пішов до шосе замести сліди від коліс. Потім він наповнив бак бензином з запасних каністр, йому все ще було холодно, і він відкупорив пляшку ямайського рому, який міг пити, як воду. Цей напій добре пасував до свіжого терпкого морського повітря. Якобс довго плавав на морі й тільки в останні роки взяв курс на сушу. Північне море, Ельба, Гафель, Шпре, гараж «Зюд-вест» — ось етапи його шляху. Чим більше віддалявся він від моря, тим слабшим ставав у нього потяг до алкоголю; лишились тільки шалені приступи гніву і колекція добірних лайок. Однак ледве він потрапляв у царство солоних вітрів, до нього знову поверталися давні смаки.

Бос заткнув пляшку. І тут же почув на шосе тріскотню важких мотоциклів, що пролетіли мимо. Якобс кивнув і в задоволеній посмішці вищирив свої жовті конячі зуби. Потім він заліз у машину і витяг малярний пульверизатор, балон якого був наповнений нітролаком кольору беж. Задзижчав підключений до акумулятора електромоторчик; він всмоктував повітря, стискував і подавав його шлангом у пульверизатор. Якобс працював швидко і не особливо старанно, щоб не виснажити акумулятора. Незабаром «крейслер» з сірого перетворився на бежевий.

Якобс відійшов убік і подивився на свою роботу. Лак покрив машину нерівномірно, деякі місця зафарбувались надто слабко, з інших сльозами збігав лак. Проте зараз важливо було змінити загальне враження. Якобс склав своє знаряддя, сховав у багажник і почав міняти номери. Раптом його занудило: здавалось, хтось стиснув рукою шлунок, ніби губку. Він почав блювати, зблід і застогнав. Якобс знав, що це не ром, а запах лаку. Він користувався лаком, з яким звичайно працюють тільки у масці.

Годинник показував чверть на п’яту, коли «крейслер» з тихим гарчанням рушив з місця. Легкі піщинки завихрились з-під його коліс.

За Анкламом Якобса чекала неприємність. Машина наближалась до перехрестя доріг № 109 і № 111. Вони перетиналися майже під прямим кутом, і жовті таблички вказували чотири напрямки: «Грейфсвальд — 18 км», «Ярмен — 21 км», «Анклам — 18 км», «Вольгаст — 13 км».

Якобс відразу побачив, що попереду щось не гаразд, хоч сутінки швидко густішали. Він прийняв ногу з педалі акселератора і стишив хід. Посеред перехрестя під дороговказом стояли два поліцаї у блакитній формі. Їхній мотоцикл тихо стугонів на холостому ходу. Поліцаї підняли вгору круглий червоний щиток.

Якобс з задоволенням відзначив, що карабінів у них немає. Якусь мить він вагався, потім вирішив зупинитися. Ром надавав йому сміливості і самовпевненості.

Він зупинився і показав документ на ім’я Михайла Корніловича Батуріна. Джонні Літт виготував його колись про всяк випадок.

На думку йому не спадало жодне російське слово, і Якобс мовчав. Говорити ж на німецькій мові з російським акцентом він не здогадався. Він надав своєму обличчю суворого замкнутого виразу.

Вахмістр повернув йому посвідчення і ввічливо подякував. Якобс кивнув… і раптом помітив, як вираз обличчя у поліцая змінився.

Погляд вахмістра прикипів до нікельованої ручки. На сріблястому блискучому металі виднілись сліди бежевої фарби. Тепер він відчув і легкий запах лаку. Машина недавно і, видимо, наспіх перефарбована! Серед прикмет зазначалося; темний чотиридверний лімузин «крейслер». А перед ним стояв бежевий чотиридверний лімузин, здається, радянської марки. Але чи справді це так? Шкали на щитку приладів не було видно, і не можна було розібрати, чи на російській мові там позначення… а той, що сидів у машині, кивнув йому і втупився в нього поглядом…

І тут на дискові заднього колеса поліцай помітив злегка зафарбовані опуклі слова — «New-Yorker». Рука його ковзнула в кобуру. Тієї ж миті товсті сірі шини з вищанням закрутились, розкидаючи навколо гравій, і машина, збивши з ніг другого поліцая, рвонулася вперед. Вахмістр прицілився у шини і вистрілив, раз, вдруге, втретє…

Лімузин звернув праворуч у напрямку Вольгаста і з пронизливим гулом зник у сутінках.

Одна мить — і вахмістр підскочив до своєї машини.

Як добре, що мотор заведений! Як добре, що це важка п’ятисотка!

Він побачив лімузин уже перед самісіньким Люмансдорфом. Вони промчали селом. Відстань між ними не зменшилась. Лімузин дав протяжний гудок. Поліцай почав доганяти. Враз йому здалося, ніби на дорозі щось блиснуло, — і наступної секунди передня камера лопнула. Мотоцикл покотився в канаву. Спочатку вахмістр не відчув ніякого болю. Схопився. Недалеко виднілися будинки Прітціра. Він побіг. Обличчя заливала кров. Біля телефону він знепритомнів.

Його повідомлення прийшло у Вольгаст з запізненням на чотири хвилини. Бежевий «крейслер» уже проминув міст через Пене і вилетів на Узедом. Слідом за ним негайно було послано кілька мотоциклів. Розташовані поблизу частини морської і прикордонної поліції були підняті по тривозі.

19

На Берлін опускалися сутінки. Засвітилися вітрини, вуличні ліхтарі та неонові реклами. Александер вийшов з електрички у Віцлебені, спустився вниз по Рогніцштрасе і перейшов східно-західну магістраль, яка на цьому відрізку зветься Кайзердам. Праворуч, на кілька метрів нижче, гриміли жовто-червоні поїзди кільцевої дороги. Далі видно було голі кущі, порожні лавки. Почав накрапати дрібний дощ.