Гараж пана Якобса - Страница 62

— Однак якось же треба туди проникнути, — уже з меншою певністю сказав Мюллер.

— Я не прихильник великої стрілянини. Треба пам’ятати, чим ми рискуємо. На подвір’я виходить вісімдесят невеликих одиночних гаражів і один спільний. Якщо навіть менша частина з них зайнята, то все ж під загрозою буде принаймні на чверть мільйона чужої власності. Двері гаражів дерев’яні, отже, постріли можуть заподіяти неабиякої шкоди. Це одне. По-друге, хотілося б обійтися по змозі без людських жертв.

— Само собою, — погодився капітан. — Якщо я правильно зрозумів вас, ви збираєтеся оточити всю територію гаража. Але коли ми поліземо на мур і дахи гаражів, то можете бути певні: добре, якщо половина з нас лишиться неушкодженими. Звичайно, при умові, що справді буде вчинено організований збройний опір.

— Та ні, я такого не мав на увазі, — заперечив Горн. — Я думав, що можна було б використати димову завісу. А потім сльозоточивий газ…

8

Нарада «вузького кола» тривала вже з півгодини. Вперше в житті Руді Якобс виявляв деякий неспокій. Це проявилося перш за все у тому, що він переніс нараду на раніше, чого ще ніколи не бувало. До того ж, Шерц помітив, що бос сьогодні звертає увагу на такі речі, які його звичайно анітрохи не цікавили. Так, він усе ще не довіряв Шерцу, незважаючи на вчорашнє примирення; Джонні Літт теж страждав від підозріливих поглядів боса. Зараз вони, як могли, старалися приспати його недовіру. Тільки Александер не промовив ще жодного слова. Він почував себе тут ніби стороннім спостерігачем і хвилювався не більше, ніж кіноглядач, який в особливо драматичні моменти заспокоює себе тим, що з героєм кінець кінцем нічого не станеться, або — якщо кінець був поганий — що все це лише фільм. Впевненості Александерові додавала свідомість того, що він перебуває тут як успішно законспірований агент поліції, який повинен тільки уважно спостерігати — і більш нічого.

Вразливий, як ніколи, Якобс сердився на нього за таке вперте мовчання, кидав уривчасті злі репліки і раз за разом спльовував на килим, що Александер вважав вершиною невихованості.

Для поганого настрою боса треба було знайти якусь віддушину, і доктор Шерц старався щось придумати. Та цього разу Якобс зробив це сам. Він подзвонив — і тієї ж миті з’явився один з його людей.

— Еріху, — наказав бос, — візьми ще кого-небудь і приведи до нас ту… панночку, що сидить у підвалі. Хутко!

Той зник.

— Що ти хочеш зробити з нею? — байдуже запитав доктор Шерц.

— Допитати, — буркнув Якобс, — сподіваюся, вона порозумнішала і викладе все.

— Що викладе?

— Дурне запитання. Розповість, хто її підіслав.

— Б’юсь об заклад, що вона стала м’якою, як віск, — задоволено оскалився Боббі Копш. — Ми поводилися з нею дуже делікатно, але підвал не санаторій!

«Якщо у своєму житті я відчував до когось огиду, так це до оцього бовдура», — подумав Александер. Він догадувався, про кого йде мова, і догадка його незабаром підтвердилась. Двері відчинилися, і ввели Рут. Вона була бліда, втомлена безсонною ніччю, не зачесана, але від того не менш приваблива. Рут, здавалось, не бачила його. Хто ж вона і що має тут відбутися? Та скляна стіна, крізь яку він до цього часу дивився на все, дивився зовсім байдуже, раптом зникла; з гострою цікавістю він спостерігав зараз цю своєрідну сцену.

Руді Якобс випростався в кріслі. Він підозрював, що проти нього існує змова, і був досить близький до істини. Та підозри свої він помилково спрямував проти Рут.

— Ми хотіли б знати, — почав він, — що примусило вас підслухувати тут у понеділок під час нашої наради. Ну? — його голос звучав спокійно, по-діловому.

Рут стисла губи й вперто мовчала.

Бос почекав хвилин зо дві і почав знову:

— Можете не сумніватися, у нас є засоби примусити вас заговорити… Але у нас обмаль часу і буде краще, якщо ви заговорите самі, — він глянув на годинник. — Я чекаю ще одну хвилину, потім ми будемо змушені… — він урвав на півслові і глянув на Боббі. Той бридко посміхнувся, вищиривши зуби.

— Еріху, ти забув свої рукавиці, — сказав він півголосом, не зводячи очей з Рут.

— Що це означає? — занепокоївся Александер, хоча доктор Шерц знаками просив його мовчати.

— Це означає, — відповів бос, — що ми зробимо з неї котлету, якщо вона не схоче відкрити рота.

— Що ж, — іронічно посміхнувся Шерц, — коли вам до душі такі жарти… Я, у всякому разі, хотів би підкреслити, що вмиваю руки.

В душі в Александера все закипіло. Він ладен був затопити йому в пику за ці слова.

— У нас нема часу, — нагадав Якобс, якому все це мало подобалося. Вигляд блідої дівчини вже заспокоїв його. Єдиною пристрастю Якобса були гроші; його найлютіші вороги, навіть сам прокурор, не могли б закинути йому злостивість чи жорстокість. Але на цей раз він дав небожеві вмовити себе.

— Так точно, шановна панночко, — підтвердив Боббі, — у нас нема часу. Якщо ви будете ласкаві… — він замовк, бо саме увійшов Еріх, нарочито повільно натягаючи шкіряні рукавиці. Боббі встав і підступив до Рут.

— Стійте! — скрикнув Александер. — Я прошу поставити на голосування ті засоби, які тут мають застосувати. Я голосую проти!

— Хто ще? — діловито запитав бос.

— Я утримуюсь, я вже сказав, — обізвався Шерц.

— Я також, — луною відгукнувся Джонні Літт, який спостерігав цю сцену з тривогою на обличчі і до цього часу не промовив і слова.

— Отже, двоє — за, один — проти, — сказав Якобс. — Давай, Боббі! Швидше!